Як закриті шахти стали джерелом енергії: досвід Херлена
Після закриття шахт їхні підземні простори поступово заповнюються водою, яка має стабільну температуру протягом року.
У нідерландському місті Херлен в межах проєкту Mijnwater цю шахтну воду використовують як джерело низькотемпературної геотермальної енергії. Фактично, вода з покинутих шахт працює як природний “тепловий резервуар” для міської системи опалення та охолодження.
Система працює з 2008 року та використовує шахтні води на глибині до 700 м із температурою близько 28°C.
Її застосовують не як готове “пряме тепло”, а як джерело та акумулятор теплової енергії для міської мережі. Теплові насоси підвищують температуру до потрібного рівня, а в теплий період система працює і для охолодження.
Але найцікавіше – це не просто опалення.
Система працює за принципом попиту (demand-driven): будівлі можуть обмінюватися теплом між собою, передаючи надлишкову енергію туди, де вона потрібна.
Шахти при цьому виконують роль довгострокового сховища тепла і холоду, що дозволяє балансувати систему та зменшувати загальне споживання енергії.
Фактично, це енергетична мережа нового покоління – гнучка, локальна і значно менш залежна від викопного палива.
Такий підхід дає громаді одразу кілька переваг:
➡ зменшує залежність від викопного палива
➡ створює локальні джерела тепла й холоду
➡ дає друге життя шахтній інфраструктурі
➡ допомагає скорочувати викиди CO₂
Для України цей кейс особливо важливий. Вугільні громади вже мають актив, який зазвичай сприймають лише як спадок індустріального минулого.
Але досвід Херлена показує: закриті шахти можуть розглядатися не тільки як об’єкт ліквідації, а як частина нової енергетичної інфраструктури – за умови технічного аналізу, інвестицій і довгострокового планування.
Це і є одна з ключових ідей справедливої трансформації: не просто завершити вугільну епоху, а створити на її основі нові можливості для громад.
Трансформація вугільних регіонів — це не лише про виклики, а й про нові моделі розвитку, де колишня шахтна інфраструктура може працювати на енергоефективність, декарбонізацію та місцеву стійкість.
